{STORYTITLE}

Lina M

Lina

Name: Lina M

Gender: she/her

Country of residence: Germany

Writing language: Ukranian


About me: I'm a patrilineal Jew, who did an Affirmation Immersion.

Read story below!

Story language

Ukranian
English

Finally Mine: Turning My Light On

Моя історія

Written by Lina M - 27

Слайд 1

Я хочу поділитися з вами дещо важливим. Під час поїздки до Бостона в моєму житті

сталася одна з найважливіших подій.

Я отримала своє єврейське ім’я — Ліора.

Я пройшла Affirmation Immersion у прекрасному місці під назвою Mayyim Hayyim.

Я зустрілася з трьома рабинами. Ми поговорили. Вони дали мені благословення, і я

пішла у Мікву.

Слайд 2

Коли я повернулася, я розповіла одній із колег свою новину, і вона сказала:

«Вау, тепер ти нарешті повністю наша!»

Я знаю, що вона щиро раділа за мене. Але ці слова трохи мене зачепили, бо я була

вашою — на 100% — із самого, самого початку. Завжди.

Після занурення я не стала «вашою».

Я нарешті стала своєю.

Слайд 3

Я ідентифікувала себе як єврейка з народження. Я завжди представлялася як єврейка

всюди, куди б не приходила (що було абсолютно жахливо для мого тата, який виріс у

Радянському Союзі й на власному досвіді пережив антисемітизм).

Я пам’ятаю, як моя неєврейська бабуся водила мене до місцевої єврейської громади

на Хануку, де я отримала іграшкового поні. Вона завжди давала мені мацу на Песах.

Моя неєврейська бабуся зберегла для мене ці маленькі уламки традиції, бо мій дідусь

не міг. Він помер коли я була зовсім маленькою.

Коли ми переїхали до Одеси, батьки хотіли віддати мене до єврейської школи — але

мене не прийняли. Патрилінійна єврейка.

Я була «нелегітимною» для будь-яких єврейських програм.

Справжнього єврейського життя в мене не було аж до студентських років.

Слайд 4

Потім я побачила рекламу Гілель Одеса— вони анонсували вечір настільних ігор. Я

хотіла піти. Але коли почала заповнювати форму, зупинилася на питанні про єврейське

коріння. Я подумала, що мене знову відхилять.

Тож я не пішла.Через кілька місяців я побачила рекламу Taglit. Безкоштовна 10-денна поїздка до

Ізраїлю. Я вирішила спробувати ще раз, бо мені не було чого втрачати — а найбільше в

житті я люблю досліджувати світ.

І цього разу, на диво, я була легітимною. Мене прийняли.

Це був момент, коли моя єврейська подорож справді почалася.

Слайд 5

Коли я приїхала до Німеччини, я хотіла зробити єврейську імміграцію. За законом я

мала на це право. Але отримала неофіційну відмову.

Через моє походження — третє покоління, патрилінійна — «це не спрацює».

Люди, як я, тут не потрібні.

Я була зламана. На той момент я була надзвичайно активною в єврейській громаді вже

понад чотири роки і зробила для неї більше, ніж 90% галахічних євреїв навколо мене.

І все одно — знову відмова.

Я відчула, що мені тут не місце. Знову.

Це відчуття — що я не на 100% легітимна — переслідувало мене все життя. Я

говорила тихо. Я боялася розмовляти з політиками чи іншими важливими людьми, бо

боялася почути, що я недостатньо єврейка, щоб говорити про такі речі.

Слайд 6

Коли моя CEO (і одна з моїх найбільших лідерських натхнень та рольових моделей)

Ребекка Бледі сказала мені, що є можливість пройти Affirmation Immersion у Бостоні, я

не могла в це повірити.

Все, що я знала про процес гіюру,

— це те, що він складний, виснажливий і важкий. І я

ніколи не чула про нього нічого позитивного. Я боялася проходити цей шлях у

Німеччині, бо боялася бути відхиленою ще раз.

Тож я вирішила скористатися цим шансом у Бостоні — навіть попри те, що страх

відмови все ще був зі мною.

Слайд 7

Я відчувала провину через те, що не проходитиму той самий виснажливий процес,

який проходили мої друзі. Я боялася осуду. Я боялася, що, можливо, цього все одно

буде недостатньо.

А потім стався LEGO-воркшоп на Visionssummit 2025.

Ми досліджували тижневу главу Тори Ваїшлах — історію, де Яків стає Ізраїлем після

нічної боротьби з ангелом.Під час підготовки воркшопу я мала дзвінок із рабином Джеремі. Ми проводили цей

воркшоп разом. Він пояснив мені цю історію.

Я її не зрозуміла.

Я перечитала текст понад десять разів різними мовами.

Я все одно не зрозуміла.

Я прийшла на цей воркшоп у дуже важкому емоційному стані через особисті

обставини. Але я мусила його провести. Show must go on, you know :)

Після ще одного пояснення від Джеремі й після запитань із залу я почала потроху

розуміти.

Слайд 8

І тоді один із учасників поставив запитання (тон якого звучав трохи роздратовано й

осудливо — принаймні для мене):

«Чому Яків отримує все лише після однієї ночі? Це звучить несправедливо!».

І вперше в житті я не промовчала.

Я сказала:

«Кожен заслуговує на шанс на трансформацію. На шанс стати кращим. І ти не знаєш,

скільки насправді тривала та ніч боротьби».

І в той момент я перестала відчувати провину.

Можливо, я не пройшла виснажливий процес гіюру в Німеччині. (Хороший PR, до речі,

громади Німеччини ��)

Але я боролася достатньо.

Все своє життя.

Слайд 9

За право нарешті бути тією, ким я є насправді.

За право називати себе єврейкою — без страху бути недостатньою, бути відхиленою,

без відчуття провини.

На своєму єврейському шляху я зіткнулася далеко не з трьома відмовами. Але я не

здалася. На диво.

І я думаю, що це справжнє диво — що в мене була така сильна єврейська ідентичність

із дитинства, попри все й попри всіх.

Слайд 10

Після занурення у Мікву я усвідомила, що весь цей час у «команді Ліни» був ще хтось— хтось, хто мене направляв, випробовував і, ймовірно, має для мене дуже цікаві

плани.

Я нарешті відчула, що Б-г є частиною «команди Ліни».

І в той момент мій страх зник. Я відчула, наскільки я насправді сильна.

Я відчула, що мене достатньо — прямо зараз, саме такою, якою я є.

Я запалила своє світло.

Слайд 11

Дорогою назад я зрозуміла, що дуже хочу запалити власну Ханукію. Я хотіла особливу.

Я почала шукати й натрапила на Liora Project — і зрозуміла, що це знак.

На їхньому сайті не було Ханукії, тож я написала їм в Instagram. Вони відповіли, що

мають одну дуже особливу — і їі імʼя було Еліора. Думаю, вона чекала саме на мене.

І стався ще один незбагненний збіг, коли я прийшла забрати її. Я запитала, чи немає в

них, випадково, ханукальних свічок, бо вдома в мене їх не було — я щойно

повернулася зі США.

І виявилося, що в них такі залишився один-єдиний набір ханукальних свічок.

Думаю, хтось дуже хотів побачити світло з мого вікна того вечора.

Того вечора я запалила свою першу Ханукію ✨

I want to share some big news with you. One of the most important things in my life happened during my trip to Boston.

I got my Jewish name — Liora.

I did an Affirmation Immersion at a beautiful place called Mayyim Hayyim.

I met three rabbis. We talked. They gave me a blessing, and I went to the mikvah.

I have identified as Jewish since I was born. I always introduced myself as a Jew wherever I went (which was absolutely terrifying for my dad, who grew up in the Soviet Union and experienced antisemitism firsthand).

I remember how my non-Jewish grandma took me to the local Jewish community for Hanukkah, where I got a toy pony. She always gave me matzah on Pesach. My non-Jewish grandma preserved those tiny pieces of tradition for me, because my grandfather couldn’t. He passed away when I was five.

When we moved to Odessa, my parents wanted to send me to a Jewish school — but they didn’t accept me. Patrilineal Jew.

I wasn’t legitimate for any Jewish programs.

I didn’t really have Jewish life until my student years.

Then I saw a Hillel Odessa advertisement — they were promoting a board game night. I wanted to go. But when I started filling out the form, I stopped at the question about Jewish roots. I thought I would be rejected once again.

So I didn’t go.

A few months later, I saw a Taglit ad. A free 10-day trip to Israel.

I decided to try again, because I had nothing to lose — and the thing I love most in life is exploring the world.

And this time, surprisingly, I was legitimate. They accepted me.

That was the moment my Jewish journey truly began.

When I arrived in Germany, I wanted to do Jewish emigration. According to the law, I was eligible. But I received a non-official rejection.

Because of my roots — third generation, patrilineal — “it won’t work.”

They didn’t want people like me here.

I was broken. At that point, I had been extremely active in the Jewish community for more than four years, and I had done more for the Jewish community than 90% of the halachic Jews around me.

And still — rejected once again.

I felt like I didn’t belong. Again.

This feeling — that I’m not 100% legitimate — haunted me my whole life. I spoke quietly. I was afraid to talk to politicians or other important people, because I was scared to hear that I wasn’t Jewish enough to speak about these things.

I felt guilty that I wouldn’t go through the same exhausting process my friends did. I felt like I would be judged. I felt like maybe it still wouldn’t be enough.

And then the LEGO workshop at the Visionssummit 2025 happened.

We explored Parashat Vayishlach, where Jacob becomes Israel after wrestling with an angel through the night.

I had a call with Rabbi Jeremy while preparing the workshop. We were running this workshop together. He explained the story to me.

I didn’t get it.

I read the text more than ten times, in different languages.

I still didn’t get it.

I came to that workshop in a very hard emotional place. But I had to run it. Show must go on, you know :)

After Jeremy’s explanation once again, and after the questions from the audience, I started to understand.

And then one of the participants asked a question (the tone of voice sounded a little bit annoyed and judgmental, at least to me):

“Why does Jacob get everything after just one night? It doesn’t sound fair.”

And for the first time in my life, I didn’t stay silent.

I said

“Everyone deserves a chance for transformation. A chance to become better. And you don’t know how long that night of wrestling really was.”

And at that moment, I stopped feeling guilty.

Maybe I didn’t go through the exhausting conversion process in Germany. (Good PR btw, congregations in Germany ��)

But I wrestled enough.

All my life.

For the right to call myself Jewish — without fear of not being enough, of being rejected, or of feeling guilty.

I faced far more than three rejections on my Jewish journey. But I didn’t give up. Surprisingly.

And I think it’s a miracle that I had such a strong Jewish identity since childhood, despite everything and everyone.

For the right to call myself Jewish — without fear of not being enough, of being rejected, or of feeling guilty.

After my immersion, I realized that all this time there was someone else on “Team Lina” — someone who guided me, challenged me, and probably has some very interesting plans for me.

I finally felt that G-d is part of “Team Lina.”

And in that moment, my fear disappeared. I felt how strong I really am.

I felt that I am enough — right now, exactly as I am.

I turned my light on.

On my way back, I understood that I really, really wanted to light my own hanukkiah. I wanted a special one.

I started searching and discovered the Liora Project — and I knew it was a sign.

They didn’t have a hanukkiah on their website, so I messaged them on Instagram. They replied that they had one special piece — and its name was Eliora. I think she was waiting for me.

And a quiet miracle happened when I came to pick her up. I asked if, by any chance, they had Hanukkah candles, because I didn’t have any at home — I had just come back from the USA.

And there was one set of Hanukkah candles left. I think someone really wanted to see the light from my window that night. 

That evening, I lit it.

  • Source language

  • Transated version

Kaleidoscope est un projet de la Fondation Rothschild Hanadiv Europe.

Website by Beachshore